Примітно, що за часів СРСР це було необов’язково
Ще кілька століть тому українські чоловіки брали прізвище дружини після весілля. Втім, у сучасному суспільстві заведено навпаки — жінка після весілля бере прізвище чоловіка і дуже рідко залишає своє.
Звідки пішла така традиція серед українців? Примітно, що за часів СРСР її не було, передає видання «Телеграф».
Так, українські жінки після заміжжя переходять на прізвище чоловіка приблизно з XIV–XV століть.
Це ознаменувало перехід у сім’ю чоловіка і варіанта залишити своє дівоче прізвище не було.
У метричних книгах XIX-XX століть простежується домінуюча роль чоловіків.
У цих записах є дані про імена та прізвища українців, ці дані завжди записували першими у свідоцтво про шлюб та метрику дитини. При цьому запис жінки виглядав так: біля імені ставили прізвище її батька, а не матері.
Прізвище жінок записувалося в присвійній формі, тим самим вказуючи на те, кому вона «належить» — спочатку батькові, а потім чоловіку.
Примітно, що під час перебування України у складі СРСР зміна прізвища для жінки була не обов’язковою. У Кодексі про шлюб та сім’ю УРСР було сказано, що молодята можуть самі вирішити, яке прізвище буде спільне — дружини чи чоловіка. Також дозволялося, щоб кожен із них залишився на своєму прізвищі.
