52-річний старший солдат Олег Анатолійович, якого побратими називають «Дід Козак», пройшов складний бойовий шлях від вчителя з Рівненщини до командира відділення в ЗСУ, нагородженого відзнакою Президента.
Його історія — це приклад беззаперечної віри в перемогу та готовності заради неї пожертвувати життям за кордоном.
Народжений на Дубенщині, до війни Олег був вчителем, займався спортом, рибальством і полюванням. Чотирнадцять років він провів, працюючи за кордоном, де навчалися його діти. Але повномасштабне вторгнення Росії змусило його прийняти миттєве рішення.
«Спершу до нас у Польщу приїхала моя дружина. Я впевнився, що тут вона у безпеці, й наступного ж дня поїхав в Україну. Кохана не знала про мій намір. Бо якщо б сказав швидше, то вона б не приїхала у Польщу», — зізнається воїн.
Разом із друзями з Ірландії та Німеччини він вирушив до України. Їхній шлях назавжди запам’ятався знаками підтримки: польські поліціянти супроводжували їхню колону, а потім, на кордоні, подарували 500 злотих і побажали перемоги. А на самому кордоні митник, дізнавшись про їхню мету, сказав: «Зброя є? Ні? А зараз треба».
Приїхавши додому, Олег не гаяв часу. Хоча в розвідку його, як цивільного, не взяли, він тренувався з теробороною, а 22 березня 2022 року був призваний до лав 23-го інженерно-позиційного полку.
«Хоча в армії не служив, але швидко набував необхідних навичок. На мою думку, наша робота по обороні, без перебільшення, — найкраща у світі. За цей час ми дуже удосконалились», — упевнено говорить командир відділення.
Його підрозділ виконує складні завдання з інженерного забезпечення та розвідки на гарячих напрямках, забезпечуючи охорону тим, хто будує фортифікаційні споруди.
Цей шлях не обійшовся без поранень. Восени минулого року під Покровськом Олег отримав контузію, а згодом — тяжке поранення руки з серйозною втратою крові.
«Ще б трохи — і міг би залишитись без неї. Цього разу знову мені допомагали поліцейські. Вони з мигалками доставляли мене до госпіталю. Пам’ятаю, як поліціянтка весь час гладила мене по голові, заспокоювала», — розповідає він.
Після операцій та реабілітації «Дід Козак» планує повернутися до строю. Своєю силою він вважає не зброю, а віру в побратимів.
«Побратими – це більше ніж брати. Ми розуміємо один одного без слів. Вірю, ми переможемо. Бо інших варіантів просто не існує. Хочу, щоб Україна була вільною. Хочу проводити час з сімʼєю. Найголовніше — збережу Україну, бо вона в нас єдина», — підкреслює воїн.
За мужність і героїзм старший солдат Олег був нагороджений відзнакою Президента «За оборону України», медалями «За зразкову службу» та «Захиснику України» від Міноборони, а також полковою відзнакою «Надійний захист у бою».
