Навчався на дизайнера одягу, а у війську став старшим навідником мінометної батареї в 104 бригаді тероборони ЗСУ Рівненщини.
У травні минулого року Ілля на позивний «Халк» підписав контракт до лав ЗСУ. На навчанні у Гурбах отримав свій позивний.
– Ми сиділи гуртом, смажили сало, я був у зеленій формі й балаклаві. Ротний підійшов і сказав: ‘О, Халк. Буде у тебе позивний Халк, ти не проти?’ Я погодився, бо позивного ще не мав. Так і залишився Халком, — згадує військовослужбовець.
А далі був фронт. У свої 30 років Ілля отримав перший бойовий досвід на Куп’янську, а згодом повоював і на Запорізькому напрямку.
– Пам’ятаю свій перший бій — це залишило особливий слід. Запам’ятав і той момент, коли гасили пожежу в лісі: вогонь був такий сильний, що горіли навіть вершини дерев, — згадує Ілля.
Сім’я для «Халка» завжди на першому місці. І навіть зараз, перебуваючи далеко від дому, він дбає та захищає своїх дівчаток.
– Моя дружина — підтримка та натхнення для мене. Маємо двоє доньок. Старша — Кіра, їй вісім років, ходить у третій клас. Молодша, п’ятирічка, відвідує дитячий садок. Спілкуюся щодня, хоча з дітьми трохи рідше — не хочу, щоб вони надто переживали, — ділиться військовик.
Пояснюючи, як його доньки сприймають ситуацію, Ілля додає: “Старша донька знає, що я на війні. З нею ми більше говоримо про школу й плавання, ніж про мою службу. Молодша ще замала, щоб усе зрозуміти”.
Розповідаючи про майбутнє, Ілля ділиться своїми планами: “Разом із дружиною плануємо розвивати її бізнес — вона приватний підприємець, має салон краси. Я хочу допомагати їй у цьому, а також бути поруч із родиною”.
Всупереч труднощам, Ілля зберігає оптимізм і силу духу.
– Я намагаюся не брати до серця негатив. Емоційно буває важко, але я намагаюся це приховувати від родини. Найкращі моменти — це спілкування з близькими та короткі відпустки, які проводжу вдома. Востаннє ми просто були разом у сімейному колі. Це дає сили й мотивацію, – говорить військовик.
