Суспільству потрібно відкинути емоції та не шукати швидких та дешевих рішень для вшанування українських воїнів.
Таку думку висловила дизайнерка Тетяна Охтен, коментуючи дискусію навколо муралу в центрі Рівного на честь загиблого воїна Тараса Давидюка.
Вона акцентує свою увагу, що питання вшанування українських воїнів має відбуватися виважено, а емоції лише заважають знаходити правильні рішення.
– Головне питання залишається відкритим: чи справді ми хочемо вшановувати героїв швидкими й дешевими рішеннями? Адже мурал за кілька років під впливом погоди втратить свій вигляд. Можливо, настав час відмовитися від імпульсивних емоційних кроків і формувати зрілі, довгострокові підходи до меморіалізації, – пише Тетяна у Facebook.
За її словами, перший ескізний проєкт муралу є доволі невдалим.
Зокрема, вона виділяє такі аспекти:
1. Відсутність стилізації – фотореалістичний портрет більше нагадує банерний друк, ніж мурал.
2. Загальна композиція не цікава та шаблонізована, викликає враження на швидкоруч зробленого ескізу
3. Графічний текст рябить та сперечається із портретом героя
4. Дрон позаду героя неврівноважений по масі та викликає питання до сторітелінгу.
5. Відсутність символізму, художньої метафори.
Тетяна Охтен додає, що мурал може бути не найкращим рішенням вшанування пам’яті українського воїна. Адже є багато альтернативних варіантів.
Також дизайнерка радить суспільству звернути увагу на футуристичне панно, яке висіло на фасаді будинку по вулиці Соборній. Адже у Києві та Львові пам’ятки рятують від агресивних забудовників, а Рівне все більше скочується у провінціалізм.
– Прихильники демонтажу наголошують на радянському минулому панно. Водночас важливо врахувати: сам твір присвячений мистецтву, у ньому зображені музичні інструменти й театральні куліси, жодної радянської символіки. Панно створене українським художником, вирізняється абстрактністю й відсутністю “шароварщини”, у яку в радянські часи часто намагалися вкласти українську культуру.
Тож виникає питання: чи готові ми заклеймити всіх митців, що працювали у радянський період (коли держава фактично була єдиним замовником), і знищити їхню спадщину під ярликом «совєтського»? – запитує Тетяна Охтен.
