Підземні ходи сполучень, мов вени фронтового серця, розгалужуються під ногами. 36-річний воїн Микола “Джокер” з Березнівщини веде нас крізь лабіринти укріплень. У його рухах – автоматизм професіонала, у погляді – втома, присипана порохом.
«Стіни пам’ятають кожну історію»
"Знаєте, скільки ці стіни чули історій?" – запитує він, торкаючись дерев’яних опор. "Тут наші спогади, розмови про дітей, жарти під обстрілами. Мій син чекає вдома… Міг би звільнитись – маю підстави. Але війна не закінчиться від мого від’їзду."
З будівельника – в сапери
До 24 лютого 2022 року Микола будував цивільні будинки на Рівненщині. Після вторгнення – пішов у тероборону, а потім підписав контракт:
"Не міг уявити сина під окупацією. У березні вперше надів форму – і зрозумів: це моє."
За два роки спорудив сотні кілометрів окопів, бліндажів, протитанкових ровів.
"Наші споруди стали міцніші – як і ми. Але багатьох побратимів вже нема…"
"У душі я – немов дід"
Серед вибухів на горизонті "Джокер" розповідає про ціну війни:
"Втратив здоров’я, хоч зовні не скажеш. Наші найкращі роки минають у боротьбі. Але це – заради того, щоб через 500 років існувала вільна Україна."
Раптом лунає "Ще не вмерла" з телефону побратима – час їхати на нове завдання.
Нагороди за мужність
За три роки на передовій Микола отримав:
– Нагрудний знак "За зразкову службу" від Міноборони
– Відзнаку "Надійний захист у бою" від свого полку
"Форма – це не одяг, а стан душі. Носити її – честь", – каже він перед прощанням.
