Зараз Віктору з Дубенського району 23 роки.
Хлопець у 19 років приєднався до української армії.
За ці роки пройшов чимало: був кулеметником-розвідником, механіком-водієм БМП.
«Спершу служив у 14 бригаді, згодом перевівся до «130-ки», – розповідає солдат про свій шлях у ЗСУ.
У 2024 році Віктор мав проблеми зі здоров’ям, отримав статус обмежено придатного.
– Півроку вдома. Думки про те, що в нашій країні далі йде війна не давала мені спокою. Я розумів, що вже не зможу повноцінно виконувати завдання, які до цього ставили перед мною. Але я мав бажання повернутися до ЗСУ. Не став чекати «особливого запрошення» від ТЦК та СП – прийшов у 23 інженерно-позиційний полк. І вже більше ніж півроку я військовослужбовець полку. Майже одразу поїхав на виконання, на Схід, – каже Віктор.
І попри все, він – оптиміст. Мріє не про великі речі. Просто – про спокій. Про сімʼю, яку хоче створити вже після війни. Про дім – у рідному селі, де кожна стежка знайома ще з дитинства. А також, як і мільйони українців, має одну найголовнішу мрію – закінчення війни. Саме тому він зараз ЗСУ і поруч з побратимами впевнено йде до своєї цілі.
Війну ведуть не лише зброєю, а й силою характеру, вмінням підніматися після втрат, знову йти вперед і залишатися людиною. Попри біль і втому, Віктор не втратив віри – ні в себе, ні в країну. Його шлях – це шлях мільйонів українських захисників, які боронять майбутнє, мріючи лише про одне – про мирне життя у вільній Україні.
