“Поранення були несумісні з життям”: як лікується розвідник з Рівненщини після втрати двох ніг і руки

Подружжя Гуляків. Фото надала Вікторія Гуляк

Військового з Рівненщини Василя Гуляка, який на війні втратив дві ноги та руку, 18 березня перевели у львівський госпіталь. Там він продовжить лікування та готуватиметься до протезування. Життя бійцеві врятували сім літрів донорської крові. Три з яких йому перелили медики під час евакуації, ще чотири — в лікарні.

Дружина військовослужбовця Вікторія Гуляк розповіла Суспільному, як триває лікування та який моральний стан бійця.

"Побратими врятували йому життя"

На Запоріжжі 19 лютого росіяни під час наступу вистрелили з танка, снаряд влучив у бліндаж, де перебував Василь Гуляк. Військового відкинуло ударною хвилею, він втратив дві ноги та руку через уламки.

"В метрі від нього розірвався танковий снаряд. Його сильно побило осколками, біля входу в бліндаж. В нього був турнікетний синдром Характеризується набряком, затвердінням, блідістю, слабкістю без паралічу, суб'єктивним занімінням без об'єктивної анестезії.більше 15 годин. В результаті — ампутація кінцівок. Був білий день, евакуації не було, їх сильно обстрілювали. Першу допомогу надавали побратими: накладали турнікети, переносили його на ношах. Побратими врятували Василю життя, він буде пам'ятати їх до останнього свого дня", — розповіла дружина бійця.

Військовий Василь Гуляк. Фото надала Вікторія Гуляк

"Оперував хлопця і не вірив, що він живий"

Зі слів Вікторії Гуляк, після поранення її чоловіка евакуювали на Запоріжжя, згодом перевели у лікарню Мечникова в Дніпрі:

"Його поранення були несумісні з життям. Спочатку Василя привезли на стабпункт, там стабілізували, поставили блокади. Потім його забрали на Запоріжжя, там він вже пам'ятає погано. Знає, що ввели його в медикаментозну кому. В нього почався сильний турнікетний синдром і почали відмовляти нирки. Дніпропетровський лікар, який оперував Василя сказав, що вперше в житті оперував й не вірив, що пацієнт живий".

Василь Гуляк у дніпровській лікарні. Фото: Олександр Шалдибін/Суспільне Дніпро

Під час евакуації медики перелили Василю три літри донорської крові, ще чотири — в лікарні Дніпра.

26 лютого Василя Гуляка відправили на лікування у київський госпіталь. Там йому перелили ще два літри плазми та чотири літри крові, поділилася дружина бійця:

"В Києві йому провели чотири операції, була крововтрата. Там йому зашили руку і ноги, бо в нього були вакуумні системи. В Києві він займався декілька разів з реабілітологом. Сидів на сідницях і сам же потихеньку пересувався назад-вперед на тренувальній кушетці. Він качає біцепси, підіймає гантелі, їздить на візочку, сам себе однією рукою перекладає з ліжка на візочок, без сторонньої допомоги. Лікарі медсестри, санітари були дуже здивовані. Швидко у нього все заживає, швидко відновлюється, сам себе вже може обходити. Настрій позитивний, жага до життя — просто неймовірна".

Вікторія Гуляк поділилася, що дізналася про поранення чоловіка, коли була за кордоном. Вона приїхала до нього у лікарню в Київ.

"Я його декілька днів шукала. Для мене це було неприйнятно, що в мене немає з ним зв'язку — такого не було. Відчувала, що щось не так. Мені зателефонували й сказали, що він при смерті, він без руки й ніг. Найстрашніше було, що він при смерті. Коли він на наступний день прийшов у свідомість, я розмовляла з його батьками, вони перші приїхали у Дніпро, я сказала: «Чого ви плачете? Плачуть над покійниками, він живий і буде здоровий». В мене була фраза: «Ноги, руки причепимо — і все буде супер».

Військовий Василь разом із дружиною Вікторією. Фото надала Вікторія Гуляк

"Він сприймає себе"

Сім'я Гуляків проживає у селі Такаранів Дубенського району. Вікторія Гуляк розповіла, як допомагали люди, дізнавшись про історію Василя:

"Дуже шалена підтримка — і моральна, і матеріальна. Це допомагає ставати на ноги. Дуже вдячна людям за кожне слово, за кожен репост інформації, за збір. Йому пошили адаптивний одяг. У Києві прийшла волонтерка, вона йому подарувала шкарпетки, він сказав: «Поклади в сумку». Василь адекватно оцінює все, що сталося, сприймає себе. Він знає, що його чекає. Ми дивилися відео з людьми на протезах, як вони живуть. Заходили хлопці на протезах у Києві, вони йому розповідали як це. Стан не просто задовільний, а він просто шалено успішний".

Протезування

18 березня військовий приїхав на лікування у львівський госпіталь. Там його готуватимуть до протезування, розповіла дружина:

"Ми сподіваємося, що знімуть Василю шви, він зміцніє. Надіємося, що відправлять на протезування. Навіть, київський лікар давав максимально два місяці для вас, щоб ставити їх. Через місяць, ми вже думаємо, що можемо бути в центрі для протезування або в Україні, або за кордоном. Наразі це питання вирішується".

Вікторія зазначила, що планують поставити біонічні протези, наразі триває збір. Вона додала, якщо це буде безкоштовно, то перерахують зібрані гроші на потреби ЗСУ.

"Держава поставить протези, але ми не знаємо які. Йому лише 31 рік. Біонічні протези виконують максимальну кількість функцій. Якщо нам пощастить, і держава поставить саме такі, то ми ці кошти, які нам перекидають люди, віддамо на дрони, чи інші потреби. Чужих грошей нам не треба. Ми хочемо мати впевненість у тому, що буде можливість поставити біонічні протези та жити повноцінно. Один такий протез коштує 1,5 млн. З ними можна їздити на велосипеді, займатися, спортом, бігати", — зазначила дружина.

Бойовий шлях

Василь Гуляк брав участь в антитерористичній операції у 2015-2017 роках. Після початку повномасштабного вторгнення — пішов добровольцем у військо.

"Спочатку був гранатометником у зоні АТО. Був старшим солдатом, наразі він сержант. Повернувся у військо 25 лютого 2022 року. Обманув всю сім'ю, сказав, що поїде стригтися, а пішов у військкомат. Був розвідником, коли отримав поранення. Є люди військові, а є такі, які носять військову форму. Мій Василь — військовий. Він живе цим, він навчав хлопців, ділився досвідом. Коли він про це говорить, у нього горять очі", — поділилася Вікторія.

Військовий Василь Гуляк. Фото надала Вікторія Гуляк

Спільні мрії

Дружина поділилася спільними мріями разом із чоловіком:

"Хочемо, щоб закінчилася ця війна клята. Хочемо жити нормальним, спокійним, звичайним життям. Ходити вранці на роботу, приходити ввечері додому, ростити наших дітей. У нас є донька восьми років, ще хочемо братика нашій донечці".

Подружжя Гуляків. Фото надала Вікторія Гуляк

"У нього є заради кого жити": історія бійця з Рівненщини, який втратив три кінцівки. Сюжет 23 лютого 2024 року.